ЖОРСТОКІ РОЗПОВІДІ
Александра Валішевска і символізм Сходу та Півночі
Кураторки: Елісон М. Джінґерас, Наталія СєлевичВиставка
Жорстокі розповіді – це подорож у фантастичний візуальний всесвіт Александри Валішевської.
Понад двісті представлених робіт висвітлюють творчість художниці у діалозі з неприсутніми у західному каноні символістами з Польщі, країн Балтії, Чехії та України. Це дозволяє поглянути ширше на казкові мотиви, апокаліптичні сценарії та насичені значенням балтослов’янські пейзажі, якими захоплюється Валішевська: болота, похмурі лісові хащі, загублені автостради та понурі передмістя. В основі візуальних розповідей мисткині лежить метафора, яка апелює до первинних емоцій – любові, бажання, неспокою та страху смерті.
Кураторки виставки Елісон М. Джінґерас та Наталія Сєлевич надали цій першій та найбільшій презентації значного доробку Валішевської форми нестандартної монографії, інспірацією якої став передовсім домодерний мистецький канон, що становить скелет творчого уявлення малярки. Жорстокі розповіді задумано як візуальне генеалогічне дерево мисткині, на якому неймовірна іконографія Валішевської отримала вигаданий історичний родовід. Виставка зосереджується на прагненні до звільнення з-під режиму реалізму та натуралізму, що притаманно і мисткині, і символістам. Завдяки запропонованому кураторками широкому охопленню теми Розповіді є своєрідною «виставкою у виставці» і вимагають більш інклюзивного погляду на символістський рух, який доповнено митцями з країн Балтії та Східної Європи.
Символізм виокремився як мистецький напрямок «щодо відчуття належності до світу, що потопає, до останнього покоління в довгому ланцюжку послідовних минулих»[1], а також декадентська відповідь на грядущий занепад давнього звичаю. Цей радше понурий світогляд резонує з нашою неспокійною епохою, у якій завдяки Валішевській ці ідеї відроджуються у ХХІ ст. У час сьогоднішніх великих змін неповторний погляд художниці на символізм озброює його мовою та естетикою, завдяки яким вона може придивитися до найглибших людських занепокоєнь.
Видається, що творчістю Валішевської, як і картинами її попередників, керує логіка снів. Постійні мотиви її робіт – це конфлікти на фізичному та сексуальному фоні, стосунки між видами, вампірична поведінка, ураження та гібридність людського тіла. Художниця послідовно досліджує психоделічну та готичну атмосферу різних топографій. В ідилічному пейзажі малярка зображає сцену розкладання та насилля. Ці «видові сцени» показують жахливу реальність і руйнують наше уявлення про розвиток і лінеарну неперервність.
Представлення на виставці праць таких митців, як: Мікалоюс Константінас Чюрльоніс (Литва, 1875–1911), Ярослав Панушка (Чехія, 1872–1958), Крістіан Рауд (Естонія, 1865–1943) чи Теодор Удерс (Латвія, 1868–1915), у співзвучанні з творчістю Валішевської закріплює їхню іконографію у сільських декораціях, автохтонних літературних джерелах, міфологіях та народних звичаях. Хоча багато хто із митців, представлених на Жорстоких розповідях, виїжджали з рідних місць на навчання та для налагодження товариських зв’язків до таких культурних метрополій, як: Петербург, Париж, Дрезден, однак вони створили власні художні мови та традиції, які вплинули на виникнення нових стилів у Києві, Празі, Кракові, Вільнюсі, Ризі, Талліні та багатьох інших містах. Їхня творчість заклала підвалини автономної культурної та історичної ідентичності народів, які на зламі ХІХ та ХХ ст. перебували під владою могутніх імперських держав.
Щодо польського символізму, Валішевська відкидає сучасний погляд, що приписує митцям анахронізм, надмірну образність та декоративність. Вона сама звертається до таких митців, як: Болеслав Беґас (1877–1954), Мечислав Якимович (1881–1917), Едвард Окунь (1872–1945), Ян Рембовський (1879–1923), Мар’ян Вавженецький (1863–1943) i Вітольд Войткевич (1879–1909) як до своїх найважливіших попередників, які заслуговують, щоб історія мистецтва по-новому поглянула на них. Відважний формалізм і доступність символізму дали можливість проникнення його до широкої візуальної сфери – він став домінантним на обкладинках книжок, на екслібрисах, віньєтках, в театральних декораціях, на зображеннях на медалях та банкнотах. Відлуння цієї масової присутності у культурі початку ХХ ст. відображається у тому, як творчість Александри Валішевської виходить за рамки сучасного музейного контексту. Творчість мисткині знаходить своїх реципієнтів альтернативними шляхами незалежно від нього, за допомогою таких популярних платформ як Інстаграм, а також обкладинки книжок і платівок, футболки, татуювання та інші доступні всюди, масово відтворювані носії.
Александра Валішевська
Александра Валішевська (нар. 1976 року у Варшаві) випускниця Варшавської академії мистецтв. Вона прийшла на світ у родині з винятковими мистецькими традиціями і є четвертим поколінням жінок-мисткинь. Її прабабуся Казимира Дембська – відома авторка казок для дітей. Бабуся, скульпторка Анна Дембська, після війни прославилася як творець експресивних зображень тварин. А мати, Йоанна Валішевська, також професійна художниця. З огляду на свій особливий родовід по жіночій лінії Валішевська з раннього віку вбирала різні методи розповідання історій через картини. Виставка Жорстокі розповіді – це перша публічна експозиція, на якій взірці їхніх творів презентують поруч.
Художниця позиціонує себе поза межами дискусій про сучасне мистецтво. Вона створює сміливі, настроєві картини, які сприймає позитивно не тільки традиційна авдиторія музеїв та галерей, але також реципієнти незалежної музики та масової культури. Зі своєї варшавської майстерні Валішевська потрапляє до величезної міжнародної авдиторії, яка захоплена нарраціями, вираженими у її творчості. Завдяки помітному цифровому сліду у її творчості вона перебуває на перетині попкультури і присутня, наприклад, на обкладинках платівок – музиканти бачать у її творчості своєрідну привабливість саме тому, що вона відкриває неймовірний погляд на інший світ. Захопливий анахронізм візуального всесвіту Валішевської зробив з неї культову постать, а доступність її малярства виходить за межі елітарних культурних референцій, якими воно живиться.
Розділи виставки
ХВОРОБА, СМЕРТЬ І ЖАЛОБА
У творах Александри Валішевської смерть присутня всюди. На її картинах регулярно з'являються скелети, обдерті зі шкіри тіла; відкриті органи; роз'ятрені рани; трупи, що гниють; обличчя, на яких виступають кістки черепа; труни; розкопані могили; ешафоти та смерть з косою. Алегоричні уявлення про крихкість людського тіла були основою мистецької творчості, починаючи від зображень у середньовічних ілюмінованих рукописах, у танцях смерті на гравюрах XV століття і до зображень, всіяних черепами, часів золотого віку Нідерландів. Макабреска Валішевської багато черпає з творів митців символізму з Молодої Польщі – Вітольда Войткевича, Мечислава Якимовича та Яна Рембовського, які в екзистенційній боротьбі з власними невиліковними хворобами поєднали трагізм з іронією, а сатиру над собою з притаманною денді саморекламою. Характерне почуття гумору мисткині створює противагу надмірному пафосу розгорнутих тем. Художниця зухвало ставить панків і п’яниць у центр траурних вистав Молодої Польщі. Багато її робіт пронизані, бунтарською інтерпретацією мотиву vanitas і крихкості матерії. Можливо, той факт, що численні твори живописців Молодої Польщі були втрачені або знищені під час Другої світової війни, надихає художницю на відтворення цих знаменитих сцен.
УПИР: СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ОБРАЗ ЖИВОГО ТРУПА
Світ живих мерців Валішевської відлунює слов’янською історіює про упирів. Використовуючи широкий спектр вихідних матеріалів – від середньовічних рукописів до творів символістів ХІХ століття з Польщі, країн Балтії та Чехії, темою яких була темна постать привида, виставка Жорстокі розповіді збагачує цей культурний напрямок та разом з художницею вводить його у свідомість ХХІ століття. Лукаш Козак у своєму провокаційному дослідженні про упирів доводить, що вони також відомі як стриги та пророки, залежно від їх географічної специфіки, та уособлювали пам’ять про тривоги, вчинки та події в реальному житті. Крім цього, вони символізують людей, які за життя стали жертвами виключення та переслідувань, що не дозволяло їм мати спокій після смерті. Герої та героїні картин Валішевської, як і упирі, перебувають на марґінесі соціальних норм і звичайних людських стосунків, зберігаючи різноманітні форми автономії.
КОТОМАНІЯ І АНІМАЛІЯ
Якщо якийсь мотив і поєднує два десятиліття творчості Валішевської, то це всюдисуща постать кота. Її кішки – не звичайні домашні тварини. Вони ліниво лежать в інтер’єрах, стилізованих під салони Молодої Польщі, курять цигарки, захоплені дискусіями, беруть участь у боях, проводять криваві ритуали. Кішки – неоднозначні свідки трагедії і відчаю, постійно присутні на її полотнах. Вони бувають також потворами, а їхня потворність одночасно заворожує та тривожить, приваблює глядача порубіжжям між людиною та твариною, між живими і мертвими. Жінкам та іншим соціальним групам, які протягом історії мали обмежені права, ідентифікація з твариною дозволяла вийти за межі людської ідентичності та віднайти потужний потенціал «тварини в мені».
Вона прийшла на світ у родині з винятковими мистецькими традиціями і є четвертим поколінням жінок-мисткинь. Її прабабуся Казимира Дембська – відома авторка казок для дітей. Бабуся, скульпторка Анна Дембська, після війни прославилася як творець експресивних зображень тварин. А мати, Йоанна Валішевська, також професійна художниця. На цій виставці їхні роботи вперше представлені поруч.
ЗАКЛЯТІ ПЕЙЖАЖІ: ЛІС ТА БОЛОТА
Русалки, скелети, ящірки femmes fatales, зомбі та інші заблукані душі – ліс і болота у творчості Валішевської – це загадковий енігматичний простір, населений цілим пантеоном надприродних істот, у якому життя зустрічається зі смертю. У творчості балтослов’янських символістів, як й у Валішевської, бажання стають реальністю у багнюці. Трясовина (trzęsawisko) – це одна з назв заболоченої місцевості у польській мові, яка має такий самий корінь, як і слово трясти (trząść). Це натякає на небезпечний зв’язок між страхом втратити землю під ногами та впасти у прірву чи екстаз.
ПРО МАТРІАРХАТ, БОЖУ МАТІР, МОРСЬКИХ ПАНН ТА ДІВ-ЖРИЦЬ
Відома своїми бунтарськими жестами щодо історії мистецтва, Валішевська часто переглядає класичні теми, головними дійовими особами яких є жінки. Християнські мадонни, середньовічні діви, язичницькі жриці чи відьми та народні русалки художниця переосмислює та наповнює по-своєму власною чутливістю та моторошністю. На багатьох картинах Валішевської жінки існують серед інших жінок у своєрідній одностатевій антиутопії, де вони не обмежені гендерним антагонізмом.
Якщо художниця звертається до існуючих символістських зображень жінок, то трансформує та персоналізує їх. Усі її твори підривають старі алегоричні умовності зображення жінок як втілення суспільної чуми, гріхів та пов'язаних із сексуальною сферою тривог. Деякі з її улюблених художників зображали алегоричні жіночі образи без індивідуальних рис. Жінки на картинах Валішевської дуже індивідуалізовані – часто створені з образів близьких подруг чи відомих особистостей. Іноді художниця свідомо ставить своїх героїнь у морально неоднозначному світлі. І хоча вони часто здійснюють досить понурі вчинки - вони вампірки, канібалки та вбивці, однак ніколи не піддаються оцінюванню чоловіками. Незалежно від своєї ницості чи розпусти, залишаються дієвими.
Художниці та художники
Марія Анто, Болеслав Беґас, Ванда Бібрович, Бернхард Борхерд, Ерна вон Брінкман, Мар’ян Вавженецький, Йоанна Валішевська, Віткаускас, Вітольд Войткевич, Анджей Врублевський, Мар’ян Генель, Емілія Грузіте, Анна Дембська, Казимира Дембська, Франс Краббе ван Есплегем, Стефан Жеховський, Антанас Жмуйдзінавічюс, Ріхард Зариньш, Богдан Зєнтик, Марс Катіліуте, Теодор Кіттельсен, Ерих Кюгельген, Костянтин Лащка, Броніслав Лінке, Микола Мурашко, Едвард Окунь, Теофіл Оцєпка, Ярослав Панушка, Александер Промет, Євмен Пшеченко, Юозас П'яулокас, Вацловас Ратас-Ратайскіс, Крістіан Рауд, Ян Рембовський, Гуґо Сімберг, Ніколай Тріїк, Теодор Удерс, Мікалоюс Константінас Чюрльоніс, Густав Шкілтерс, Карел Шленгер, Мечислав Якимович
Колофон
Кураторки
Елісон М. Джінґерас, Наталія СєлевичРеалізація
Марія Новаковськаспівпраця: Майя Лагоцька, Александра Насьоровська
Архітектурний проєкт
Томаш Хмелевський, Маґдалена РомановськаВізуальна ідентифікація
Анна ГощинськаOKI OKI Studio
Бібліографічне опрацювання
Лукаш Козак, Яцек СтанішевськийПровідна редакторка
Александра УрбанськаКомунікація
Марта Бартковська, Юзефіна Бартизель, Александра Длуголенцька, Анна Шалас, Александра Урбанська, Іґа ВінчакевичПереклади
Ева Каніговська-ГедройцьМарія Редьква